Історія Кіровограда

Герб КировоградаКіровоград розташований на берегах Інгулу (притока річки Південний Буг) при впадінні в нього річок Сугоклея і Біянка. Місто виникло на території, де на рубежі XV—XVI століть зародилося козацтво. 

Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося ще в період палеоліту (20— 15 тис. років тому). З того часу кожна з епох була представлена на теренах цього краю. Біля села Володимирівка Новоархангельського району знайдено сліди одного з найбільших трипільських поселень, що нараховують більш 200 наземних будівель. Залізний вік представлений пам'ятниками чорнолісської культури, ознаменований відокремленням ремесла від землеробства. Про ці края згадували і античні історики. Геродот вважав, що саме тут розташовувався легендарний Ексампей — священні дороги Скіфії. Залишили сліди свого перебування тут сармати і готи, гуни і авари, хазари, угри та печеніги.

З першого тисячоліття н.е. тут назавжди затверджуються слов'яни, як частина антського союзу племен, а згодом — Київської держави. Неспокійне життя прикордоння було багате постійними військовими зіткненнями, тут відбувся ряд визначних битв і серед них — перемога литовсько-українських військ під керівництвом князя Ольгерда над татарськими ордами на Синіх Водах (1362 рік).

Поява тут великих населених пунктів відноситься до середини XVIII століття, коли на місці нинішнього обласного центру в 1752—1754 рр. був заснований форт Святої Єлизавети. Місце під будівництво майбутньої фортеці було обрано в грудні 1752 року на підвищенні правого берега річки Інгул експедицією під командуванням генерала І.Ф. Глєбова. 30 липня 1752 року був затверджений проект фортеці. Для її будівництва були надіслані селяни з центральних районів Російської Імперії, солдати Пермського карабінерного полку та добровольці з окольних земель. Крім того, гетьман України Кирило Розумовський надіслав 611 працівників.
Охорону будівництва несли 200 запорізьких козаків.
Еліcаветград будувався як фортеця для колонізації північного Причорномор'я, як форпост у боротьбі проти Туреччини і кримських татар, а також проти гайдамаків: саме звідси виступило царське військо, яке зруйнувало Запорізьку Січ. Фортеця була головним опорним пунктом на приєднаних до Росії землях Задніпров'я за Бєлградською мирною угодою 1739 р. Вона була неприступною твердинею, здатною витримати численні штурми і довгу облогу, служила базою для концентрації військ, здатних розгромити ворога.

Земляні вали форту частково збереглися до сих пір. Форт, який будувався упродовж п'яти років вважався тоді шедевром фортифікаційного мистецтва. Однак у зв'язку з тим, що в кінці XVIII століття кордон Російської Імперії відсунувся далі на південь, фортеця втратила своє стратегічне значення.

Протягом майже тридцяти років форт виконував свої прямі функції, однак після розділів Польщі і приєднання Криму, коли межі Російської Імперії відсунулись далеко на захід і на південь, він став перетворюватися в цивільне місто. Активно залучалися переселенці з інших регіонів Росії та з-за кордону. Населення Елісаветграда стало швидко зростати. Але з другої третини XIX ст. розвиток міста уповільнився, тому що в 1829 р. воно стало центром військових поселень на півдні України та місцем бойових маневрів.

Після скасування військових поселень в середині XIX ст. економіка регіону розвивається інтенсивніше. Елісаветград з'єднується залізницею з Одесою, Харковом та Києвом. В січні 1859 року військові поселення були ліквідовані, а в 1865 році Елісаветград з заштатного знову стає повітовим містом. Виникають підприємства переробної та харчової промисловості. Елісаветград на рубежі XIX—XX століть відрізнявся високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури.

До середини 1890 року кількість фабрично-заводських підприємств у місті зросла вдвічі, а обсяг виробництва зріс у 13 разів. Залізнична лінія Елісаветград - Балта дала вихід до моря, а лінія Елісаветград — Кременчук з'єднала місто з водним дніпропетровським шляхом і донецьким басейном.

Серед машинобудівних підприємств, які орієнтуються на виготовлення сільськогосподарських машин і знарядь, виділився завод братів Ельворті, заснованний в 1874 році.

Почалася Світова війна, за нею прийшла революція і громадянська війна, які суттєво впливали на життя регіону. Протягом кількох років Елісаветград потрапляв під владу Білої та Червоної армій.

У 1924 р. місто Елісаветград було перейменовано в місто Зинов'їв (1924—1934 рр.), у 1934 р. — у Кіров (1934—1939 рр.), знову в Кіровоград з 1939 р., коли Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджено подання Президії Верховної Ради УРСР про утворення Кіровоградської області з центром у місті Кірові з перейменуванням його в Кіровоград.

Суворим випробуванням стали роки Другої Світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тисячі чоловік. В оборонних і наступальних боях загинуло 152 тисячі чоловік. 135 кіровоградців удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Жителі Кіровограда дбайливо шанують своїх визволителів від німецько-фашистських окупантів. Місто звільнено 8-го січня 1944 року.

У повоєнний час місто значно збільшилось в розмірах, зріс його промислово-економічний потенціал. Розвиток сільського господарства призвев до виникнення виробництва сільськогосподарських машин. Такі великі машинобудівні заводи, як « Гидросила» и «Красная Зірка», ЗАТ «Радій» широко відомі за межами України.У місті також представлені легка і харчова промисловість.

За роки незалежності були зроблені суттєві кроки у налагодженні роботи господарств, у розвитку соціальної сфери. Продовжуючи традиції, область стверджує себе у виробництві сільськогосподарської техніки, розвивається гірничодобувна промисловість. Завершено реформування агропромислового комплексу. Позитивні тенденції в економіці області, дають підстави зробити висновок у правильності курсу реформ, що стимулюють динамічний розвиток регіону.

У місті функціонують три ВУЗу, два театри, два кінотеатри, краєзнавчий та художній музеї.

З Кіровоградом пов'язані письменник і громадсько-політичний діяч початку ХХ сторіччя Володимир Кирилович Винниченко, драматург і артист Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич), драматург, артист, режисер і один із засновників постійного професійного українського театру в Елісаветграді. Марко Лукич Кропивницький, композитор, народний артист України Юлій Сергійович Мейтус, видатний піаніст Генріх Густавовіч Нейгауз 
педагог Василь Олександрович Сухомлинський, поет Арсеній Олександрович Тарковський. 

У Елісаветграде в різний час бували О. Суворов, М. Кутузов, О. Пушкін, А. Міцкевич.
blog comments powered by Disqus

Читайте також

Рекомендуємо почитати

Історія Полтави

Полтава — місто на лівому березі річки Ворскли, лівої притоки Дніпра. У VII—XIII століттях н.е. на цій території проживали слов'янські племена сіверян та...


Історія Івано-Франківська

Місто розташоване між річками Солотвинська та Надвірнянська Бистриця, у передгір'ї Карпат, недалеко від стародавнього Галича — столиці Галицько-Волинсько...


Історія Донецька

Донецьк розташований у степовій зоні, у верхів'ях річки Кальміус, в 95 км на північ від Азовського моря, оточений невеликими лісами, пагорбами, ріками та о...